Термины для обучения

Существительное — самостоятельная часть речи, обозначающая предмет, лицо или явление и отвечающая на вопросы “кто?” или “что?”. Одна из основных лексических категорий; в предложениях существительное, как правило, выступает в роли подлежащего или дополнения, а также обстоятельства или сказуемого.

Прилагательное — самостоятельная часть речи, обозначающая непроцессуальный признак предмета и отвечающая на вопросы “какой?”, “какая?”, “какое?”, “какие?”, “чей?” и так далее. В предложении прилагательное чаще всего бывает определением, но может быть и сказуемым. Имеет тот же падеж, что и имя существительное, к которому оно относится.

Глагол — самостоятельная часть речи, которая обозначает состояние или действие предмета и отвечает на вопросы “что делать?”, “что сделать?”.

Наречие — неизменяемая самостоятельная часть речи, обозначающая признак действия, качества, другого признака или предмета. Слова этого класса отвечают на вопросы “где?”, “когда?”, “куда?”, “откуда?”, “почему?”, “зачем?”, “как?” и чаще всего относятся к глаголам и обозначают признак действия.

Числительное — самостоятельная часть речи, которая обозначает число, количество и порядок предметов. Отвечает на вопросы: “сколько?”, “который?”. Числительные делятся на четыре лексико-грамматических разряда: количественные (два, пятьдесят, двести, триста пятьдесят один) и собирательные (оба, двое, пятеро) — отвечают на вопрос сколько?, порядковые — отвечают на вопрос который? (первый, второй, сотый), дробные (одна пятая, три целых, две седьмых). 

Местоимение — самостоятельная часть речи, которая указывает на предметы, признаки, количество, но не называет их. К местоимению можно задать вопросы: “кто?”, “что?” (я, он, мы); “какой?”, “чей?” (этот, наш); “как?”, “где?”, “когда?” (так, там, тогда) и другие. Местоимения употребляются вместо имен существительных, прилагательных или числительных, поэтому часть местоимений соотносится с существительными (я, ты, он, кто, что и другие), часть — с прилагательными (этот, твой, мой, наш, ваш, всякий и другие), часть — с числительными (сколько, столько, несколько).

Причастие – этo caмocтoятeльнaя чacть peчи либo (в зaвиcимocти oт тoчки зpeния) глaгoльнaя фopмa, coчeтaющaя в ceбe пpизнaки глaгoлa c пpизнaкaми имeни пpилaгaтeльнoгo. 

Деепричастие  — особая форма глагола в русском языке, обозначающая добавочное действие при основном. Соединяет в себе признаки глагола и наречия.

Число — грамматическая категория, указывающая на количество. Число часто маркируется при словоизменении, чаще всего его можно встретить в существительных и местоимениях. 

Единственное число – фopмa чиcлa, oбoзнaчaющaя oдин пpeдмeт в pядy oднopoдныx пpeдмeтoв: дoм, кoмнaтa, oкнo.

Множественное число — фopмa чиcлa, oбoзнaчaющaя нeoпpeдeлeннoe мнoжecтвo oднopoдныx пpeдмeтoв: дoмa, кoмнaты, oкнa. 

Падеж — гpaммaтичecкaя кaтeгopия имeни cyщecтвитeльнoгo, выpaжaющaя oтнoшeниe oбoзнaчaeмoгo им пpeдмeтa к дpyгим пpeдмeтaм, дeйcтвиям, пpизнaкaм. Традиционным (“школьным”) способом определения падежа является вопросный метод, при использовании которого к форме имени задаётся один из так называемых падежных вопросов (в русском – “кто?”, “что?”, “кого?”, “чего?”, “кому?”, “чему?” и так далее). 

Подлежащее — главный член предложения, который обозначает предмет, действие которого выражается сказуемым. 

Сказуемое — главный член предложения, которым бывает глагол, связанный с подлежащим и отвечающий на вопросы: что делает предмет (или лицо)?, что будет делать? (лицо) что сделает? что с ним происходит?, каков он?, что он такое?, кто он такой? и др. Сказуемое обозначает действие или состояние предметов, лиц, действий, которыми выражено подлежащее.

Определение — второстепенный член предложения, обозначающий признак, качество, свойство предмета. Отвечает на вопросы: какой? который? чей?

Дополнение — второстепенный член предложения, выраженный существительным или местоимением. Дополнение обозначает предмет или лицо, являющееся объектом действия, выраженного сказуемым. Отвечает на вопросы косвенных (не именительного) падежей.

Предлог — служебная часть речи, обозначающая отношение между объектом и субъектом, выражающая синтаксическую зависимость имен существительных, местоимений, числительных от других слов в словосочетаниях и предложениях. Предлоги, как и все служебные слова, не могут употребляться самостоятельно, они всегда относятся к какому-нибудь существительному (или слову, употребляемому в функции существительного). По структуре предлоги бывают: простые (состоят из одного слова): в, с, к, у, над, на, перед, при и др.; сложные (состоят из двух простых, соединенных дефисом): из-под, из-за, по-над и др.; составные (состоят из нескольких слов): несмотря на, в отличие от, в связи с и др.

Послелог — служебная часть речи, выражающая синтаксические отношения между именем существительным, местоимением, числительным и словами других частей речи, а также между существительными. От предлога отличается положением относительно слова, к которому относится: если предлоги стоят перед этим словом, то послелоги ставятся после него.

Частица — служебная часть речи, которая вносит различные оттенки значения, эмоциональные оттенки в предложении или служит для образования форм слова.

Артикль — одна из служебных частей речи, используемая в составе именной группы для выражения ряда языковых значений, в том числе категории определённости — неопределённости по отношению к полю знаний говорящего/пишущего и адресата речи.

Аффикс — морфема, которая присоединяется к корню и служит для образования слов. Аффиксы делятся на несколько категорий в зависимости от их позиции относительно корня слова. Самыми распространёнными терминами для обозначения аффиксов являются суффикс и префикс.

Страдательный залог — показывает претерпевание объектом какого-либо действия (“Храм воздвигнут”). Он также может обозначать и результат такого действия (“Письмо написано мной”). 

Повелительное наклонение (императив)  — форма наклонения, выражающая волеизъявления (приказ, просьбу или совет). Например: иди, пойдём, говорите.

Инфинитив — иcxoднaя (словарная) фopмa глaгoлa, oбoзнaчaющaя дeйcтвиe внe cвязи c eгo cyбъeктoм, т. e. бeзoтнocитeльнo к лицy, чиcлy, вpeмeни и нaклoнeнию.

Герундий — одна из имеющихся во многих языках безличных форм глагола. Отглагольная часть речи (наряду с причастием и деепричастием), выражающая действие как предмет. Отвечает на вопрос осуществление чего? Сочетает в себе признаки существительного (в частности, синтаксическая роль в предложении) и глагола.

Патчим — третья либо третья и четвертая буквы слога – «подставка» в переводе на русский, так как они пишутся в самом низу слога. И произношение патчима будет в большинстве случаев отличаться от соответствующего звука.

Транскрипция — передача на письме тем или иным набором письменных знаков (фонетическим алфавитом) элементов звучащей речи.

Ассимиляция — уподобление одного звука другому. Ассимиляция происходит между звуками одного типа (гласными или согласными). Ассимиляция может быть полной (в этом случае ассимилируемый звук полностью совпадает с тем, которому он уподобляется) и неполной (соответственно, изменяется лишь несколько признаков ассимилируемого звука).

Іменник — самостійна частина мови, що має значення предметності, вираженої у формах роду, числа і відмінка, відповідає на питання хто? або що?. В українській мові, яка належить до флективних синтетичних мов, іменник є змінною частиною мови, загалом, в інших мовах іменник може не змінюватися.

Прикметник  — самостійна частина мови, що виражає ознаку предмета, граматично виявлену в категоріях роду, числа і відмінка та відповідає на питання який? яка? яке? які? чий? чия? чиє? чиї?

Дієслово — самостійна частина мови, яка позначає стан або дію предмета і відповідає на питання “що робити?, “що зробити?”.

Прислівник — це незмінна самостійна частина мови, що виражає ознаку дії, стан предмета або ознаку якості і відповідає на питання “як?”, “де?”, “звідки?”, “наскільки?”, “якою мірою?”

Числівники — самостійна частина мови, що позначає кількість предметів або їхній порядок при лічбі та відповідає на питання скільки?, котрий? Числівники за значенням поділяються на кількісні та порядкові. Кількісні бувають збірні, дробові, неозначено-кількісні і власне кількісні.

Займенник — це самостійна частина мови, що вказує на особу, предмет, ознаку, кількість, але не називає їх. Наприклад: він, ми, щось (вказують на особу, предмет); той, мій, всякий (вказують на ознаку); скільки, стільки (вказують на кількість). Займенники відповідають на питання хто? що? який? чий? скільки? Усі займенники змінюються за відмінками, а деякі, як і прикметники, — ще й за родами та числами. У реченні займенник найчастіше виступає підметом, додатком або означенням, рідше — частиною присудка.

Дієприкметник — форма дієслова, що виражає ознаку предмета за дією або станом і відповідає на питання який? яка? яке? які? Дієприкметники можуть виражати ознаку предмета за дією, яку виконує предмет (активні дієприкметники) або яка на нього спрямована (пасивні дієприкметники). Наприклад: замкнений, написаний, народжений, пожовклий, посивілий.

Дієприслівник — невідмінювана форма дієслова, яка, пояснюючи присудок, називає додаткову дію. Дієприслівник відповідає на питання що роблячи? що зробивши? Наприклад: міркуючи, пишучи, читаючи, міркувавши, писавши, читавши.

Однина — форма числа у мовознавстві, яка в іменниках означає один предмет серед однорідних (наприклад, стіл, верба). Форму однини мають і назви предметів та родів і видів діяльності, що не підлягають лічбі, — т. зв. збірна однина (напр. золото, веслування, читання тощо).

Множина — форма числа, співвідносна з одниною, яка вживається тоді, коли мова йде про два предмети або більше.

Відмінок — граматична словозмінна категорія, характерна для іменних частин мови (іменника, прикметника, числівника, займенника). Відмінок як категорія також притаманний дієприкметнику (особлива форма дієслова, яка поєднує ознаки і дієслова, і прикметника). 

Підмет — це самостійний член двоскладного речення, граматично незалежний, означає предмет, ознака якого виражається присудком. Підмет і другорядні члени речення, що належать до підмета, утворюють групу підмета.

Присудок — головний член речення, пов’язаний координацією з підметом, що виражає дію предмета, названого підметом. Найтиповіша форма присудка — дієслово в особовій формі, що означає дію чи стан суб’єкта, названого підметом. Присудок — головний член двоскладного речення, що характеризує підмет за дією чи ознакою. Присудок відповідає на питання “що робить?”, “що зробить?”, “що з ним робиться?”, “у якому він стані?”, “який він є?”, “хто або що він є?”. 

Додаток — означає предмет, на який спрямована дія або стан, і відповідає на питання непрямих відмінків (кого? чого? кому? чому? кого? що? ким? чим? на кому? на чому?). Додатки найчастіше виражаються іменниками або займенниками, а також усіма іншими частинами мови у значенні іменника (Стали їсти кашу. З’їли все, що було в буфеті).

Означення — вказує на різні ознаки предмета і відповідає на питання який? чий? котрий? (у всіх родових, числових і відмінкових формах) та скільки? (лише в непрямих відмінках). Означення найчастіше виражається прикметником, займенником, числівником; рідше — іменником.

Прийменник — — службова частина мови, яка разом з відмінковими закінченнями іменників, займенників і числівників виражає відношення між словами у реченні. Прийменники не мають самостійного лексичного значення, тому членами речення не виступають. Стосуючись іменників, числівників, займенників, вони входять до складу другорядних членів речення.

Післяйменник — службова частина мови, що виражає синтаксичні відносини між іменником, займенником, числівником і словами інших частин мови, а також між іменниками. Від прийменника відрізняється положенням щодо слова, до якого відноситься: якщо прийменники стоять перед цим словом, то послелоги ставляться після нього.

Частка — незмінна службова частина мови, яка надає реченню чи окремим його членам додаткових смислових та модальних відтінків значення або служить для утворення окремих граматичних форм і нових слів. Членом речення не виступає.

Афікс — частина слова, яка під час приєднання до основи слова може змінювати його семантику, граматичне значення (форму), стильову роль чи синтаксичні функції.

Страждальний заставу (пасивний стан) – це особлива побудова речення, яка вказує, що підмет (хто? що?) не виконує самостійно дію, зазначену в реченні, а є тим над ким (чим) виконується дія. Наприклад: храм споруджений, лист написано мною. 

Наказовий спосіб (Імператив) – може виражати наказ або прохання, спонукання до дії, запрошення або заборону, пораду. 

Інфінітив (неозначена форма) — початкова форма дієслова.

Герундій — одна з наявних у деяких мовах безособових форм дієслова.   Герундій в українській мові ідентичний дієприкметнику. Герундій в англійській мові поєднує властивості дієслова та іменника.

Патчим —  третя або третя і четверта букви складу – “підставка” в перекладі на українську, так як вони пишуться в самому низу складу. І вимова патчіма буде в більшості випадків відрізнятися від відповідного звуку.

Транскрипція — наукова система запису мови, яку вживають у мовознавстві для запису фонетичного звучання мови, чого часто не робить звичайна орфографічна система.

Асиміляція — у мовознавстві, процес уподібнення звука до сусіднього.

Назоўнік — часціна мовы, якая абазначае прадмет і адказвае на пытанні “хто?”, “што?”. У сказах могуць з’яўляцца дзейнікам, дапаўненнем, радзей — выказнікам, акалічнасцю ды азначэннем. Назоўнікі падзяляюцца на агульныя і ўласныя, адушаўлёныя і неадушаўлёныя, асабовыя і неасабовыя, канкрэтныя і абстрактныя, зборныя, рэчыўныя.

Прыметнік — часціна мовы, якая абазначае прымету прадмета і адказвае на пытанні які? чый?

Дзеяслоў — часціна мовы, якая абазначае дзеянне, здарэнне або стан як працэс, адказвае на пытанні “што рабіць?”, “што зрабіць?”. Найбольш тыповая роля дзеяслова ў сказе — выказнік. Дзеяслоў змяняецца па часах, асобах, ліках, родах (спрагаецца).

Прыслоўе — нязменная часціна мовы, якая абазначае прымету дзеяння, прадмету або якасці. Прымету дзеяння прыслоўе абазначае, калі адносіцца да дзеяслова ці дзеепрыслоўя: прыехалі ноччу, гучна размаўляючы.

Лічэбнік — часціна мовы, якая абазначае адцягненую колькасць (лік) або парадак прадметаў пры іх лічэнні: адзін, два, сем, дзесяць; адна пятая; двое, трое; другі, шосты, дзясяты.

Займеннік — часціна мовы, якая паказвае на прадметы, прыметы ці колькасць прадметаў, не паказваючы іх.

Дзеепрыметник  —  гэта форма дзеяслова, якая абазначае прымету прадмета паводле дзеяння и адказвае на пытанне яки? якая? якое? якiя?

Дзеепрыслоўе — неспрагальная форма дзеяслова, якая абазначае дзеянне як прыкмету прыметы, г. зн. мае ўласцівасці дзеяслова і прыслоўя. Дзеепрыслоўе выражае значэнне дзеяння, дадатковага (пабочнага) у адносінах да дзеяслова-выказніка, або выконвае функцыю акалічнасці спосабу дзеяння.

Лік — граматычная катэгорыя, якая выказвае колькасную характарыстыку прадмета.

Множны лік —  абазначае два і больш прадметаў (дом-дамы, аловак-алоўкі).

Склон — вызначаецца па пытаннях і паказвае на адносіны назоўніка да іншых слоў. Каб вызначыць склон у сказе, неабходна:

1) знайсці слова, да якога адносіцца назоўнік;

2) паставіць ад гэтага слова пытанне да назоўніка.

Дзейнік — галоўны член сказа, які абазначае ўтваральніка дзеяння (Ён прыгожа танцуе) або таго (тое), пра каго (што) гаворыцца ў сказе (Яна майстар сваёй справы. Дзень сонечны).

Выказнік — галоўны член сказа, які абазначае тое, што гаворыцца пра дзейнік.

Дапаўненне — даданы член сказа, які адказвае на пытанні ўскосных склонаў,  падкрэсліваецца перарывістай лініяй: убачыў (што?) карабель, не наліў (чаго?) малака.

Азначэнне — даданы член сказа, які абазначае прыметы прадметаў, адказвае на пытанні які? чый? і  падкрэсліваецца хвалістай лініяй: афраканская (якая?) жырафа, дубовая (якая?) камода, бацькаў (чый?) гальштук.

Прыназоўнік — службовая часціна мовы, якая выражае адносіны паміж назоўікам (або займеннікам) ва ўскосным склоне і іншымі словамі ў словазлучэнні ці сказе. 

Паслялог — службовая часціна мовы, якая выказвае сінтаксічныя адносіны паміж назоўнікам, займеннікам, лічэбнікаў і словамі іншых часцін мовы, а таксама паміж назоўнікамі. Ад прыназоўніка адрозніваецца становішчам адносна слова, да якога адносіцца: калі прыназоўнікі стаяць перад гэтым словам, то послелоги ставяцца пасля яго.

Часціца — службовая часціна мовы, якая выражае дадатковыя адценні слоў, словазлучэнняў і сказаў або служыць для ўтварэння слоў.

Артыкль — адна з службовых часцін мовы, якая выкарыстоўваецца ў складзе імянны групы для выражэння шэрагу моўных значэнняў, у тым ліку катэгорыі пэўнасці — нявызначанасці ў адносінах да поля ведаў таго, хто гаворыць/піша і адрасата гаворкі.

Афікс — любая значымая частка слова за выключэннем кораня (прыстаўка/прэфікс, суфікс, канчатак, постфікс).

Залежны стан — паказвае перажыванне аб’ектам якога-небудзь дзеяння. Ён таксама можа азначаць і вынік такога дзеяння.

Інфінітыў — зыходная (слоўнікавая) форма дзеяслова, якая азначае дзеянне па-за сувязі з яго суб’ектам, г. з.безадносна да ліку, часу і ладу.

Герундый — адна з наяўных у многіх мовах безасабовая форма дзеяслова. Аддзеяслоўная частка прамовы (разам з прыслоўем і дзеепрыслоўем), якая выказвае дзеянне як прадмет. Адказвае на пытанне ажыццяўленне чаго? Спалучае ў сабе прыкметы назоўніка (у прыватнасці, сінтаксічная роля ў сказе) і дзеяслова.

Патчым — трэцяя альбо трэцяя і чацвёртая літары склада – “падстаўка” у перакладзе на рускую, так як яны пішуцца ў самым нізе склада. І вымаўленне патчыма будзе ў большасці выпадкаў адрознівацца ад адпаведнага гуку.

Транскрыпцыя — сыстэма пісьма або знакавая сыстэма, якая прызначана перадаваць (запісваць) сваімі сродкамі іншую сыстэму пісьма або знакавую сыстэму.

Асіміляцыя — прыпадабненне аднаго гуку іншаму. Асіміляцыя адбываецца паміж гукамі аднаго тыпу (галоснымі або зычнымі). Асіміляцыя можа быць поўнай (у гэтым выпадку ассимилируемый гук цалкам супадае з тым, якому ён прыпадабняецца) і няпоўнай (адпаведна, змяняецца толькі некалькі прыкмет ассимилируемого гуку).

Зат есім — заттың, құбылыстың атын білдіріп, кім? не? деген сұраққа жауап беретін сөз табы. Күнделікті өмірде кездесетін, әдеттегі жай нәрселерді ғана емес, табиғат пен қоғамдық өмірдегі ұшырасатын әр алуан құбылыстар мен оқиғаларды, ұғымдар мен түсініктерді де қамтиды.

Сын есім — заттың түсін, сапасын, белгісін, күйін, салмағын, көлемін, иісін т.б. қасиеттерін білдіретін сөздер. Қазақ тілінде сын есімдердің сұрақтары – қандай? қай?

Сан есім — заттың санын, мөлшерін, ретін, шамасын білдіретін сөз табы. Сан есім жеке айтылғанда абстракт сандық ұғымдардың атауы болатындықтан, нақты мағыналары басқа сөздермен қарым-қатынасқа түсу кезінде, оларды сан жағынан анықтау барысында айқындалады.

Есімдік – заттың атын, сынын, санын,олардың аттарын білдірмейтін, бірақ солардың (зат есім, сын есім, сан есімдердің) орнына жұмсалатын сөз табы. Есімідіктер белгілі бір түсінікті я ойды жалпылама түрде мегзеу арқылы білдіреді. 

Етістік —  Заттың қимылын сипаттайтын сөз табы етістік деп аталады. 

Үстеук —  заттың әр қилы қимылы мен ісінің әр түрлі сындық, бейнелік, мекендік, мезгілдік, шарттық, мөлшерлік күй-жайлары мен сынның белгісін білдіретін сөз табы.

Есімше — етістіктің есім сөздерге ұқсас белгілері бар түрі. Ол түбір етістіктен арнайы жұрнақтар арқылы жасалады. 

Көсемше — өзіне тән синтаксистік қызметі, морфология тұлғалары бар дербес категория. Іс-әрекетті білдіретін жай сөйлемдегі негізгі етістіктің әр қилы амалдарын сипаттайтын тел қызметтегі көсемше негізгі, ал ашық райдағы шақ, күрделі етістіктік, аналитикалық форма тудыратын қызметтегі көсемше кейіпті деп аталады.

Сингулярлық — біртекті заттар қатарындағы бір затты білдіретін санның формасы: үй, бөлме, терезе.

Көптік жалғау — жалғанған сезіне көптік мағына беретін қосымша.

Септік — сөйлемдегі сөздерді бір-бірімен байланыстырып, олардың арасындағы синтаксистік қатынастарды көрсетіп, өзі жалғанған сөзге заттық ұғымға қатысты грамматикалық мағына үстейтін қосымша.

Бастауыш  — деп сөйлемде атау септік тұлғасында тұрып, ойдың иесі болатын тұрлаулы сөйлем мүшесін атаймыз. Бастауыш кім? не? кімдер? нелер? кімім? нем? кімің? нең? кімі? несі? қайсысы? қаншасы? нешеуі? деген сұраулардың біріне жауап береді.

Баяндауыш  — деп сөйлемде бастауыштың қимылын, ісін, жай-күйін, кім, не екенін білдіріп тұратын тұрлаулы сөйлем мүшесін атаймыз. Баяндауыштар көбінесе сөйлемнің соңында тұрады да, не істейді? не болды? не етеді? қайтеді? қандай? қанша? кім? не? деген сұрауларға жауап береді.

Анықтауыш  — деп сөйлемде негізінде зат есімнен болған мүшені сын, сапа, сан, мөлшер және меншіктік жағынан сипаттайтын тұрлаусыз мүшені айтады. Анықтауыштар қандай? қай? 

Толықтауыш  — деп сөйлемде негізінде атау мен іліктен басқа септіктің бірінде тұрып, бір мүшені заттық мағына жағынан толықтыратын тұрлаусыз мүшені атаймыз. Толықтауыш кімді? нені? кімге? неге? кімнен? неден? кімде? неде? кіммен? немен? кім (не) туралы? кім (не) жөнінде? не тақырыпты? деген сұрауларға жауап береді.

Демеулік  —  шылаулар сөзге немесе сөйлемге күшейту, тежеу, шектеу, сұрау, болжалдық, күмән, нақтылау мәнін үстейді. 

Мақала — белгілі бір топтың құрамында бірқатар тілдік мағыналарды білдіру үшін қолданылатын сөйлеудің қызметтік бөліктерінің бірі, оның ішінде сөйлеушінің/жазушының және сөйлеуді алушының білім өрісіне қатысты сенімділік-белгісіздік категориясы.

Жұрнақ — жалғанған сөзінен жаңа сөз тудыратын немесе сөзді түрлендіретін қосымша. 

Дыбыстанба — тіл білімінде ғылыми мақсатта қолданылатын арнайы жазу. Дыбыстанба графикалық, орфографиялық нормаларға байланыссыз сөйлеудін ен нәзік ренктерін мүмкіндігінше дәл беруді көздейді.

Қазақ тілінде баламасы жоқ өрнектер:

Императив — ерік білдіруді білдіретін көңіл-күй нысаны (бұйрық, өтініш немесе кеңес). Мысалы: барыңыз, сөйлеңіз.

Инфинитив — флективті және агглютинативті тілдердегі етістіктің қимыл атауының формасы, тұйық рай етістігі. Инфинитив етістік баяндауыш түрінде және сөйлемнің предикатив мағынасы есім тектес мүшелерін білдіруде колданылады. 

Патчим — буынның үшінші немесе үшінші және төртінші әріптері-орыс тіліне аударылған “стенд”, өйткені олар буынның түбінде жазылған. Патчтың айтылуы көп жағдайда сәйкес дыбыстан өзгеше болады.

Ассимиляция — бір дыбысты екіншісіне ассимиляция. Ассимиляция бір типтегі дыбыстар арасында жүреді (дауысты немесе дауыссыз дыбыстар). Ассимиляция толық болуы мүмкін (бұл жағдайда ассимиляцияланған дыбыс оған сәйкес келеді) және толық емес (сәйкесінше, ассимиляцияланған дыбыстың бірнеше белгілері ғана өзгереді).